Меню
Поділитись

Свято Соборності – день єднання українських земель та утвердження їх неподільності, закріплене Актом злуки 22 січня 1919 р..

Значення цього свята полягає у тому, що століттями роз’єднаний український народ визволився з неволі – Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна – з Австро-Угорської імперій і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

 Разом з тим слід зазначити, що Соборність – це не лише об’єднання в рамках національної держави всіх земель, що заселяє конкретна нація на суцільній території. Це перш за все і духовна консолідація всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від національності, віри та мови спілкування. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави.

Ідея соборності бере свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик.

У другій половині XIX ст. українська інтелектуальна еліта, добре розуміючи всю небезпеку бездержавного існування народу та поділу його території між іншими державами, докладала величезних зусиль для взаєможивлення культур наддніпрянських та галицьких українців. З ініціативи українців- наддніпрянців О. Кониського, Д. Пильчикова та фінансової підтримки Є. Милорадович (Скоропадської) в 1873 р. у Львові було створено Літературне товариство ім. Тараса Шевченка. Згодом це товариство було реорганізоване в Наукове товариство ім. Тараса Шевченка, яке протягом кількох десятиліть виконувало роль національної академії наук, займалося підготовкою української наукової еліти.

Найбільших успіхів у справі реалізації соборності України було досягнуто лише на початку двадцятого століття – в процесі бурхливого піднесення національно-визвольної боротьби українського народу, пов’язаного з крахом, спочатку Російської, а згодом і Австро-Угорської імперій. Адже до 1917 року Лівобережжя, Правобережжя та Південь, або так звана Наддніпрянська Україна, перебували у складі Росії, а Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття входили до складу Австро-Угорщини.

Проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки стало головною подією Української революції 1917 – 1920 рр., логічним завершенням довготривалого національно-визвольного руху. IV Універсалом Центральна Рада твердо заявила про собориицьку перспективу своєї державної політики. Революція 1918 р. в Австро-Угорщині посилила надії українців Наддністров’я на здобуття права власного самовизначення, а факт існування державності на Великій Україні надавав їм упевненості в неминучості об’єднання нації в єдиній Українській Соборній Самостійній Державі.

18 жовтня 1918 р. у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка взяла у свої руки владу в західно-українських землях, проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття має намір творити національну державність і інкорпоруватися у єдину соборну державу, яка вже існувала на Великій Україні. Ідея соборності українських земель набула державного статусу. Важливим є й факт легітимності завершальної стадії соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об’єднавчого руху – Українська Національна Рада та Директорія УНР – ще 1 грудня 1918 року в Фастові уклали Предвступний договір про наміри об’єднати населення і території обох утворень в одній державі.

Остаточна процедура оформлення соборності відбулася в Києві 22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення ІV Універсалу Центральної Ради. В цей день був підписаний і оприлюднений спеціальний Універсал Директорії УНР, який дістав також назву Акту Злуки. Вітаючи січневе рішення УНРади, Директорія урочисто оголосила про те, що: «Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно – Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Слід зазначити, що прийняття цього рішення було надзвичайно складним.

Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. Так, зокрема, уряд УНР основну увагу приділяв соціальним питанням, правам національних меншин, у той час, як у ЗУНР основне питання було національне.

Суттєво різнилася і еліти двох держав. При владі в УНР знаходились молоді діячі, які у своїй діяльності значною мірою керувалися революційним романтизмом. Уряд ЗУНР складався із представників української аристократії та інтелігенції, яка мала великий досвід парламентської боротьби і в своїй діяльності виходила з потреб моменту. Незважаючи на розбіжності і власні амбіції, лідери двох українських держав прийшли до згоди про об’єднання. Здійснилася мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.

Отже, День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель. Лише Соборна, незалежна і вільна Україна має шанс увійти до спільноти процвітаючих країн, як рівноправний партнер і перспективний лідер Європи.

 

Н.І.Крилова, к.і.н., доцент,
завідувач кафедри «Філосовські науки та істория України»

0
0
голосів
Рейтинг статті
Опубликовано
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x