Фотовыставка «Pentaprism»

  • 122
  • 2017/12/15

14 грудня, в читальному залі бібліотеки ПДТУ відбулося відкриття фотовиставки Дмитра Ганжеева – студента п’ятого курсу факультету транспортних технологій.

Дмитро Ганжеев – студент. інженер –автомобіліст, фотограф

14 грудня, в читальному залі бібліотеки ПДТУ відбулося відкриття фотовиставки Дмитра Ганжеева – студента п’ятого курсу факультету транспортних технологій. Про своїх фотороботах майбутній інженер -транспортник говорить так:

«Це моя друга виставка, перша була в 2015 році. Техніці фотографії ніде не вчився, але фотографію і фотографувати любив з дитинства. Починав на найпростіших фотоапаратах, люблю чорно – білі знімки, і хочу сказати, що і зараз знімаю чорно – білими плівковими фотоапаратами «Олімпус» та «Фьюджі». Вважаю, що чорно-білі знімки підкреслюють лінії, мають особливу фотопередачу і дисциплінують фотографа. Сучасними фотоапаратами люблю знімати природу і пейзажі.

Сьогодні представляю роботи під загальною назвою «Pentaprism». В основному це пейзажні сюжети, які фотограф бачить через п’ятигранне дзеркало фотоапарата. Фото – один зі способів доторкнутися до світу природи, до пейзажів осені, осіннім ілюзіям – віконних шибок. Крізь них можна побачити казкові, сюрреалістичні пейзажі, які для кожного продемонструють свої, особисті думки і почуття, розбудять мрії і спогади. Можливо, саме ці почуття володіли японським поетом, написав таке хокку:

Дивлюсь на простір.

Де квіти, де червоні листя?

Нічого не залишилося.

Рибачий притулок біля затоки…

Темний осінній вечір.

Морські тумани, спускаються по вечорах на Азовське узбережжя, теж не рідкість. Навіть останні кілька ночей вони безроздільно панують містом. Наближення туману, його безшумну, таємничу хода я постарався передати у своїх фотографіях.

А ось вже зима заявила про свої права, залишивши човни на березі до пори. Білий покрив тут – символ безтурботності і спокою, символ відпочинку від праць і турбот, від літньої спеки і осінньому суєти.

Раз вже я заговорив про море, слід згадати цитату італійського письменника і філософа Джузеппе Мадзіні. «Море і небо – два символу нескінченності» – стверджував він. Вони можуть бути велично-спокійними або непереборно-несамовитими. Вони не підкоряються ніяким законам, які нам під силу змінити. Сподіваюся, мені вдалося відобразити дух свободи, притаманний морським і небесних просторах.

Дуже вдячний завідуючої нашої університетською бібліотекою Олені Пасинковой і співробітника бібліотеки Інні Мосеєвой. Вони допомогли мені оформити виставку та провести презентацію.

Виставка буде знаходитися в аудиторії 1.301 до кінця грудня. Запрошую всіх переглянути її і залишити свій відгук у журналі. Буду всім вдячний за критику і заохочення.



Подаємо повний текст презентації фотовиставки Дмитра Ганжеева

Добрий день! Дякую, що знайшли час відвідати фотовиставку «Пентапризма». Думаю, спершу, варто пояснити, що означає її назва. Пентапризма – пятигранное дзеркало, деталь фотоапарата, крізь яку фотограф бачить майбутній кадр до того, як натисне на кнопку затвора.

Видатний французький фотограф XX століття Анрі Картьє-Брессон стверджував, що художня фотографія поєднує у собі всі інші види мистецтва. У ній він знаходив живопис і музику, пластику рухів і складну геометрію ліній. У сучасному світі, коли щодня створюються мільйони фотознімків, подібне бачення фотомистецтва не втрачає своєї актуальності. Якщо і є щось, що відрізняють звичайного фотографа від фотохудожника, то це – настрій моменту, увічнене на знімку, почуття, емоції, переживання автора, відображені в його роботах і доступні глядачеві.

Саме такі роботи, несуть у собі певний контекст, звернення до аудиторії, хочеться представити в першу чергу. Почати варто, мабуть, з фотографії, дійсно заморозила час. Її назва – Rainbow in the Dark, «Райдуга в пітьмі» – запозичене з однойменної пісні Dio. Символічно, що людина, незамечающий гри світла на підлозі торгового центру, продовжує рух, у той час як веселка статична, хоч і вислизне незабаром, коли сонце сховається за хмарами або трохи зрушить до горизонту.

Не менш химерними бувають і відображення на воді. Їм передається динаміка і ніжність цієї стихії, а світ, який дивиться на нас із задзеркалля, що сяє світлом і переливається акварельними відтінками. Цей сонячний шматочок міста, відбитий в осінній калюжі, я назвав «Акварельний світ».

Раз вже мова зайшла про осінь і дощ, дозвольте представити одну з моїх недавніх робіт. Тут знову зроблений акцент на маленькому, крихкому об’єкті – опавшем аркуші. Здавалося б, його повинна чекати в’янення, але ось кришталеві купола дощових крапель виростають на поверхні листа – і ми бачимо всю його красу і досконалість. А там, далеко, догорають останні дні листопада.

Ще один спосіб доторкнутися до світу осінніх ілюзій – шибки. Крізь них можна побачити казкові, сюрреалістичні пейзажі, які для кожного продемонструють свої, особисті думки і почуття, розбудять мрії і спогади. Для кого-то вони наповнені радістю, але для багатьох кінець осені і початок зими – час смутку і меланхолії. Можливо, саме ці почуття володіли японським поетом, написав таке хокку:

Дивлюсь на простір.

Де квіти, де червоні листя?

Нічого не залишилося.

Рибачий притулок біля затоки…

Темний осінній вечір.

Морські тумани, спускаються по вечорах на Азовське узбережжя, не рідкість. Навіть останні кілька ночей вони безроздільно панують містом. Наближення туману, його безшумну, таємничу хода я постарався передати цією фотографією.

А ось вже зима заявила про свої права, залишивши човни на березі до пори. Білий покрив тут – символ безтурботності і спокою, символ відпочинку від праць і турбот, від літньої спеки і осінньому суєти.

Раз вже я заговорив про море, слід згадати цитату італійського письменника і філософа Джузеппе Мадзіні. «Море і небо – два символу нескінченності» – стверджував він. Вони можуть бути велично-спокійними або непереборно-несамовитими. Вони не підкоряються ніяким законам, які нам під силу змінити. Сподіваюся, мені вдалося відобразити дух свободи, притаманний морським і небесних просторах.

Ця фотографія цікава вже тим, що майже випадкова. Вона знята на найпростішу плівкову «мильницю», забуту в рюкзаку на час поїздки до Бердянська. Всього через кілька хвилин захід догорів, а дивовижні кольори, якими він розфарбував небо, ми бачимо і сьогодні. І як і раніше розбиваються про чорні валуни пінисті баранці хвиль.

Тут же небо постає в зовсім іншому образі. На нас насувається хмар армада, грозовий фронт піднімається над горизонтом, а море, хоч і зберігає спокій, вже оповилось густими тінями, як звір, що приготувався до стрибка.

Ще один яскравий контраст, завершальний цикл фотографій. Видно, що центр уваги на обох знімках – сонце. Як воно змінює композицію, атмосферу, емоції глядача в залежності від положення на небосхилі! Зліва хмари зійшлися в танці над червоним вогнищем заходу, праворуч – чисте, дзвінке, холодне сяйво над зимовим узбережжям.

Коли немає квітів серед зими,

То і сумувати про них не треба…,

– писав Сергій Єсенін. І був правий, адже навіть в самий холодний день можна відшукати прекрасне – в чомусь малому, непомітний на перший погляд, як на цих знімках. Або ж, навпаки, в променистих пейзажах, коли повітря вимерзає, стає відчутним і кристально чистим.

Слідуючи традиції, і цей цикл фотографій я замикаю протиставленням. Праворуч – башточка Бердянського педагогічного університету і виноградні лози, присипані першим снігом. Академічна краса зими, міська краса, має свої рамки і межі. Зліва ж – степові трави, розгойдуються під поривами холодних вітрів. Цей знімок грубий і правдивий, але в той же час, таїть естетику первозданної краси. Ну а ті, хто знайомий з різними фотографічним прийомами, напевно, помітили, що місто сфотографований цифровим апаратом, а різнотрав’я – старим плівковим «Зенітом».

Дозволю собі невеликий відступ перед тим, як повернутися до опису експозиції. Можливо, Ви ставите питанням, навіщо продовжувати використовувати плівку в епоху комп’ютерних технологій. Причин дві. Перша – суто технічна – криється в унікальному, м’якому малюнку плівкової фотографії, обумовленому характерною оптикою і процесами проявлення. Другий – психологічний. Коли кількість кадрів обмежена 2-3 десятками, а побачити результат зйомки вийде тільки через кілька тижнів, побудови кадру, вибору експозиції та іншим підготовчим етапам приділяєш куди більше уваги, дисциплінуючи розум і вдосконалюючи бачення навколишньої дійсності. Але досить прози – продовжити хочеться лірикою Олександра Блоку:

Луна прокинулась. Місто сповнене

Гримить далеко і ллє вогні.

Тут все так тихо, там шалено,

Там все дзвенить, а ми одні…

Як ви, напевно, здогадалися, мова піде про нічний фотографії. Ніч таємнича і прекрасна, а міська ніч – особливо. Рухи стають плавними і чіткими, обриси предметів – фантастичними, відблиски світла – надзвичайно яскравими і виразними. Три наступних фотографії зроблені однієї ночі в різних місцях міста. Одна з них, краща, як мені здається, включена до складу експозиції (показую).

«Вночі місто – опрокинутое небо» – писала Марина Цвєтаєва. Щоб ця фантазія стала дійсністю, досить побачити сяючі зірки у вуличних ліхтарях, плями галактик в смугах світла на воді.

Особливої нічний магією просочені будинки і дороги. Вони однаково прекрасні у світлі фар і місячному сяйві, якщо навчитися бачити і розуміти таку красу.

Після ночі завжди настає день, взимку ідуть весна і літо. Продовжити презентацію я хочу яскравими, життєрадісними світлинами, воспевающими досконалість природи, як оспівував їх Йоганн Гете. Перу поета належать такі рядки: «Ми живемо серед природи, ми друзі її. Вона безупинно з нами розмовляє, але таємниці свої не видає. Природа – єдина книга, кожна сторінка якої сповнена глибоко змісту».

За дивовижними пейзажами зовсім не обов’язково вирушати в далекі країни. Ця фотографія зроблена недалеко від с. Кременівка, що розташоване на північ від Маріуполя. Дерево, самотнє, оточене скелями і неспокійними степовими хвилями, може символізувати відчуженість, відірваність від світу – чи силу і самодостатність. Як завжди – краса в очах дивиться.

Ось ще два знімки, зроблених в тій же локації. Скелясті схили цих пагорбів полюбилися альпіністам, які проводять там тренування та змагання. Тому знайти кемпінг недалеко від Кременевки легко, а пейзажі незмінно радують яскравістю фарб, непідробністю форм і якимось особливим життєвим оптимізмом.

Природа велика, і велика тому, що вчинений у малому. Безмежна тайга і самотня квітка, білі піки гір і білі пелюстки однаково прекрасні. На фото ми бачимо, як світло насичує молоді бутони, грає крапельками ранкової роси, заповнює кадр весняним теплом і свіжим ароматом.

Ще одне «мить весни» – метелик, застигла на молодому суцвітті каштана. А ці квіти може відшукати кожен, варто йому придивитися до клумб у своїх дворах або придорожнім трав. Але хіба від того, що їх багато, вони стає не настільки досконалими?

Замикає цикл фотографій, замикає кругообіг сюжетів і пір року знову осінь, пора вічних туманів. Я, напевно, вже дав зрозуміти, що туман мене надихає, захоплює своєю особливою, непідвладною часу і людині і магією. Думаю, подібні почуття відчував і Михайло Герасимов, коли писав:

Ось осінь в шорохах і звонах

Тоскно блукає по селу.

По перелісках червоних кленів

Туман волохатий зыбить імлу.

Ця розтривожена, разбуженная молочними ріками імла туману нерідко зустрічається на путівцях. Стежка, що йде в порожнечу, дерева, чиї примарні обриси тануть у мороці – що може бути краще для тих, хто цінує самотність і спокій?

А ось зовсім інше місце і зовсім інший, небезпечний туман. Маяк, встановлений на вершині схилу, потрібен саме для того, щоб допомогти морякам зорієнтуватися в складних погодних умовах і знайти безпечний шлях до порту.

Коли густа біла завіса опускається на міські вулиці, всі джерела світла перетворюються в магічні пульсуючі сфери, наповнені помаранчевим, жовтим, білим вогнем. І вечорами створюється враження, ніби не йдеш давно вивченої дорогою, а пливеш у невідчутне космічному просторі.

Що ж стосується вечорів і теплого світла, то навряд чи знайдеться щось краще хорошої кави і людини, з якою хочеться його розділити. Затишок таких вечорів знайшов відображення у фотографії «Живий вогонь», яку я вважаю серцем і душею сьогоднішній експозиції.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter або це повідомлення.

Коментарі (0):

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Повідомити про помилку

    02:05
    20/04/2018
    Парний тиждень
    1