eng ch


Loading


Send this page to a friend Повідомити про помилку. 15-09-2011 06:35

Ректори університету

Черноусов Костянтин Васильович
(1930-1933 рр.)

Організатор і директор вечірнього робочого технікуму (1928 - 1930 рр.), перший директор Маріупольського робочого інституту (1930 - 1931 рр.). До цього - начальник відділу організації праці заводу ім. Ілліча.

Красильников Віктор Павлович
(1931-1933 рр.)

Kерував інститутом з 1931 по 1933 рр. До цього працював начальником мобілізаційного відділу заводу ім. Ілліча. Запровадив лабораторний метод навчання. У 1933 році був відряджений на роботу за кордон.

Алмашин Дмитро Євдокимович
(1933-1935 рр.)

Oдночасно виконував роботу директора інституту і завідуючого кафедрою марксизму-ленінізму. В період його керівництва вводяться нові учбові програми і плани, в яких значна увага стала уділятися соціально-економічним і базовим дисциплінам (фізика, хімія, математика), що гарантувало добру теоретичну підготовку; шестиденний робочий тиждень (був 7-денний); встановлюється 50 учбових тижнів в році і вихідні дні; зимові і літні канікули, заняття починаються і закінчуються у свій час, таким чином, уніфікувалася схема учбового року.
Велика увага стала уділятися поліпшенню підготовки фахівців без відриву від виробництва, а студенти останнього курсу звільнялися від роботи для дипломного проектування. Інститут готує студентів за 5 спеціальностями і переїздить в нову будівлю учбового комбінату заводу ім. Ілліча. Створюється науково-дослідний сектор, проводяться перші наукові роботи.
Завідуючим кафедрою працював до 1939 р., потім був покликаний в армію.

Гиршович Михайло Михайлович
(1935-1938 рр.)

Kерував інститутом з 1935 по 1937 рр. До призначення на посаду директора вузу працював помічником начальника мартенівського цеху Сталінградського металургійного заводу «Червоний Жовтень». У 1935 році завод ім. Ілліча передав ММІ 3-й і 4-й поверхи навчального комбінату, де було обладнано 12 аудиторій, 6 лабораторій, 5 кабінетів, майстерні. На той момент в інституті працювало 10 кафедр, відкрився гуртожиток.

Вдовенко Іван Миколайович
(1937-1938 рр.)
(1943-1944 рр.)

з 1934 по 1937 рр. працював в ММІ викладачем теоретичної механіки, потім був переведений на посаду директора. З 1937 року термін навчання в інституті збільшився до 5,5 років. Студенти 5-х і 6-х курсів переходять на стаціонарне навчання.

Озеров Михайло Якович
(1938-1941 рр.)

Керував інститутом з 1938 по 1941 рр. У вересні 1938 року були відкриті наступні спеціальності денного відділення: сталеплавильне виробництво, прокатне виробництво, металознавство, термічна обробка чорних і кольорових металів. У 1941 році в інституті працювало 13 кафедр. Вперше студентам 5-го курсу були призначені державні стипендії за відмінне навчання та участь у громадському житті вузу, 20 відмінників навчання були премійовані екскурсійними поїздками до Криму.

Смирнов Тимофій Михайлович
(1944-1951 рр.)

Bідразу після призначення у січні 1944 року директором інституту зайнявся відновленням технічної бази ММІ. Вже у березні 1944 року почалися заняття в дві зміни студентів денного відділення та учнів підготовчих курсів. За рішенням Ради Народних Комісарів СРСР в інституті була створена військова кафедра для підготовки офіцерів-танкістів (студентів денного відділення не призивали до армії). Був відновлений будинок по вул. Вузівської, 12, де розмістилися лабораторії, майстерні, червоний куточок і гуртожиток на 100 місць. Працюють два факультети (металургійний і механіко-технологічний) і 18 кафедр. У період з 1947 по 1948 рр. створюється студентське наукове товариство, проводяться перші студентські науково-теоретичні конференції. У 1950 році вийшов перший збірник наукових праць ММІ.

Калошин Микола Олександрович
(1951-1969 рр.)

З 1950 року к.т.н., доцент кафедри металургії печей та енергетики. У 1951 році був призначений директором інституту. У цей час розгорнулися відновлювальні і будівельні роботи зі створення студентського містечка. Першим був відновлений корпус на вул. Апатова, 115 (там розмістилися 24 аудиторії, 14 лабораторій, 7 кабінетів, бібліотека з читальним залом, актова та спортивний зали). У 1954 році відкривається аспірантура інституту, збільшується кількість спеціальностей, кафедр і, відповідно, факультетів (їх стало шість). Укладаються договори співпраці з провідними промисловими підприємствами міста, зароджуються і розвиваються контакти з технічними вузами соціалістичних країн, а також держав Африки та Азії. У 1964 році в інституті були створені студентські будівельні загони. За успіхи в адміністративній діяльності М.О. Калошин був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора і срібною медаллю ВДНГ СРСР.

Капустін Євгеній Олександрович
(1969-1981 рр.)

Працював в інституті з 1950 року, директором став у 1969 році. З його ім'ям пов'язане активне розширення матеріально-технічної бази вузу, створення спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій, а також наукової школи з гідрогазодинаміки. Під його керівництвом був реконструйований 4-й навчальний корпус, побудовані навчально-лабораторний корпус № 5, гуртожитки № 1 та № 2, спортивно-оздоровчий табір у селищі Юр'ївка. У 1972 році були створені кінофотолабораторія, база військової підготовки і проблемна лабораторія з розробки процесів та апаратів для боротьби із забрудненням атмосфери, а через три роки організовано патентний відділ і обчислювальний центр. У 1975 році створено навчальне науково-виробниче об'єднання «Металург», що дозволяє студентам інституту проходити виробничу практику на 96 підприємствах СРСР. У період з 1971 по 1980 рр. вченими інституту було впроваджено у промислове виробництво 475 наукових розробок, отримані авторські свідоцтва на 350 винаходів.
За той час, коли Євген Олександрович керував інститутом, було відкрито три нові факультети (механіко-машинобудівний, зварювальний - в 1971 році, енергетичний - в 1975 році). Збільшилася кількість кафедр до 32, зріс прийом студентів на денну форму навчання, організовано навчання іноземних студентів з 31 країни світу. Євген Олександрович був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, є Почесним громадянином м. Маріуполя, Почесним доктором Мішкольцького технічного університету. Він автор понад 400 наукових праць, понад 100 винаходів, підготував понад 40 кандидатів технічних наук.

Жежеленко Ігор Володимирович
(1981-2003 рр.)

З 1966 року починає трудову діяльність у ЖдМІ старшим викладачем, потім стає доцентом, завідувачем кафедри, проректором, а пізніше - ректором інституту. Паралельно отримує ступінь доктора технічних наук і звання професора. Здійснив найважливіший етап перетворення металургійного інституту в Приазовський державний технічний університет. Під його керівництвом у 80-ті роки були введені в експлуатацію студентська їдальня, 5-й навчальний корпус, розширилася студентська база відпочинку в селищі Юр'ївка. У цей час функціонували 8 факультетів, 34 кафедри, навчалося понад 5 тис. студентів, у тому числі 274 іноземних студента. Близько 30 % дипломних проектів випускників були рекомендовані для впровадження у виробництво, вченими інституту було отримано 415 авторських свідоцтв на винаходи, сформувалося ще 2 нові наукові школи. Поширюються міжнародні зв'язки: студенти і викладачі беруть участь у конференціях, виставках, виїжджають на стажування до вузів інших країн.
У 1993 році вуз отримує статус університету, до складу якого увійшло 9 факультетів, індустріальний, машинобудівний, механіко-металургійний технікуми, міський технічний ліцей, а потім і створений у 1994 році інститут підвищення кваліфікації. Вуз переходить на триступінчату форму навчання (бакалавр - спеціаліст - магістр). Створюється свій поліграфічний центр, формується студентський сенат ПДТУ. У 1995 році на базі університету створюється Інститут транспорту і логістики. А через рік постановою Президії Академії наук Вищої школи України було відкрито Приазовське регіональне відділення «Енергоресурсозбереження», на базі якого пізніше було створено Інститут енергоресурсозберігаючих та інформаційних технологій ПДТУ.
Ігор Володимирович довгі роки був членом Міжнародної електротехнічної комісії, працював у Всесоюзному Комітеті стандартизації якості електроенергії. Він підготував 43 кандидата наук і 6 докторів наук, написав понад 400 наукових праць. Сьогодні він є почесним доктором вузів Угорщини та Польщі, дійсним членом Нью-Йоркської академії наук, академіком МАТО, одним з перших академіків Академії наук Вищої школи України, лауреатом премії ім. Ярослава Мудрого, володарем Ордена Святого Володимира, а також почесним громадянином м. Маріуполя. За високий професіоналізм, плідну організаторську діяльність з реформування та становлення вищого навчального закладу нового типу Президією Міжнародної Кадрової Академії Ігор Володимирович був нагороджений золотою медаллю «За ефективне управління».

Волошин В'ячеслав Степанович
(2003 до теперішнього часу)

В 17 років прийшов до вузу як звичайний студент, пізніше став аспірантом, а в 2003 році очолив університет. Ним була розроблена 5-річна «Програма розвитку університету», спрямована на вирішення таких завдань: забезпечення потреб держави в інженерних кадрах для розвитку промисловості України, створення умов для ефективної роботи науково-педагогічних кадрів, розвиток науково-методичної та матеріальної бази ПДТУ, створення всіх необхідних умов для міжнародного співробітництва.
Так за останні 5 років університет повністю перейшов на навчання за кредитно-модульною системою, збільшив число спеціальностей та напрямів підготовки студентів (відкрито 2 нові кафедри, 10 спеціальностей) і спеціальностей, акредитованих за IV рівнем (92 %). Був створений відділ якості навчання, а також відкриті 3 інститути, відділ дистанційного навчання та екстернату, ліцей. Створено 3 нові спеціалізовані ради із захисту дисертацій за 6 напрямами (кількість захистів дисертацій збільшилася в 3 рази), відкрито 11 нових напрямків з підготовки аспірантів та докторантів. До структури ПДТУ увійшов індустріальний технікум в м. Комсомольську. В 2007 році почався експеримент з інтенсивного вивчення іноземних мов. Сьогодні в ПДТУ діє 44 комп'ютерних класи, працює загальноуніверситетська комп'ютерна мережа, функціонує сайт, на якому розміщена електронна версія навчально-методичної літератури. Новий науковий центр ПДТУ дозволив збільшити обсяг наукових праць у 5 разів.
За 5 років розроблено 16 інноваційних проектів, підтримуються наукові зв'язки і контакти із 23 вузами з 14 країн світу (укладено угоди з 10 університетами та 3 промисловими фірмами Німеччини, Угорщини, Іспанії, Єгипту, Китаю та інших країн) У рамках розвитку основних положень Болонського процесу вирішується питання про відкриття філії ПДТУ в Барселоні і створення Українсько-єгипетського інституту для підготовки фахівців-металургів. ПДТУ - учасник двох міжнародних проектів за програмою «TEMPUS-TASIS».
Університетом регулярно проводяться проекти в масштабах міста ("Дебют першокурсника", "Студентська весна", "Студентська красуня", свята "День студентських загонів", "День студента", конкурс-шоу "Містер університет"). На базі спорткомплексу «Іллічівець» проводяться I і II тури фестивалю колективів художньої самодіяльності вузів Донецької області.
За багаторічну науково-педагогічну діяльність і розвиток національної освіти Приазовський державний технічний університет у 2008 році був удостоєний звання «Лідер національної освіти». Крім того, університет був нагороджений 19 міжнародними нагородами та дипломами.
Будучи відомим вченим у галузі екології урбосистем, екологічної та експлуатаційної безпеки в металургійній галузі, В'ячеслав Степанович у 1996 році був обраний членом Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності. Він автор 2 підручників, 4 монографій, понад 150 наукових публікацій і 39 винаходів, які впроваджені на металургійних та машинобудівних підприємствах України, Росії, Казахстану. Їм підготовлена унікальна монографія з питань природи і механізмів відходоутворення як явища (робот такого напрямку у світовій науці немає).
У 2006 році В'ячеслав Степанович стає депутатом Маріупольської міської ради. З його допомогою створені й успішно працюють міські комплексні програми розвитку освіти та екології, а також програма «Обдаровані діти Маріуполя». Крім того, професор В.С. Волошин є дійсним членом Клубу ректорів Європи. За високі досягнення в науково-педагогічній роботі і підготовці молодих фахівців у 2005 році В'ячеславу Степановичу було присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки України».


Invest in Istanbul Turkey hd film izle full dizi izle hd film izle hd film izle dizi izle porno haber guncel haber haberler gundem escort son dakika